Методична робота

        Художній текст: сприйняття, аналіз, інтерпретація

Мета моєї методичної розробки: систематизувати теоретичний матеріал з методики аналізу тексту, використовуючи різні джерела знань і власний досвід, визначити місце  аналізу художнього твору  в навчальному процесі та його вплив на формування творчої особистості школярів, підвищення ефективності сприйняття ними творів світової літератури.
      Художня література – не тільки розвага, засіб цікавого проведення дозвілля, а ще й могутній потенціал для духовного та естетичного виховання молоді. І тому, якщо ми хочемо сформувати по-справжньому культурних читачів, варто визначити шляхи, якими відбувається залучення учнів до кращих здобутків світової літератури. А ці шляхи починаються з однієї відправної точки – аналізу тексту. Хоч які б методичні прийоми обрав учитель, які б інноваційні технології він використував на уроці, усі вони  мають бути зумовлені самим твором і специфікою його аналізу.
     Тільки твір і його аналіз визначають методику його вивчення.
Аналіз художнього твору завжди викликав чимало проблем і труднощів у вчителів. Як аналізувати художній твір у середніх і старших класах? Які шляхи для цього обрати? Як сформувати в учнів навички аналізу художнього твору? Усі ці питання доводиться вирішувати учителям-словесникам щодня.
    У класичній методиці аналізу літературного твору передує його сприйняття і відповідне прочитання. Сприйняття – складний динамічний процес, який передбачає особистісне прочитання, інтерпретацію, мікроаналіз художнього твору самим читачем. Він супроводжується емоційними переживаннями і є завжди цілісним і безпосереднім. Тому, починаючи роботу з текстом, вчителю необхідно ввести школярів у твір, викликати інтерес, збудити читацьку увагу, а потім і активне ставлення до написаного.
    Як залучити учнів до читання художніх творів – одвічне питання всіх учителів - словесників. Крім визначених педагогікою вікових особливостей сприйняття художніх творів, в наш час треба враховувати ту дуже сумну для шанувальників гарної книги обставину, що діти і підлітки з кожним роком читають все менше і менше. Замість читання діти мають тепер інші розваги.  Учитель сьогодні "змушений конкурувати з телевізійними та комп’ютерними програмами".
    Однією з ключових і найактуальніших задач літературної освіти в школі є підготовка читача, якому доступно глибоко особистісне, самостійне розуміння літературного твору на рівні його узагальненого значення, на рівні позиції автора. У сучасній науці таке спілкування читача з літературним твором прийнято розглядати як цілісне явище – інтерпретацію.
    Інтерпретація (від латинського тлумачення, пояснення) – тлумачення літературного твору, осягнення його смислу, ідеї, концепції.
     Інтерпретація базується на тому загальному враженні і розумінні художнього твору, який отримує читач при його прочитанні; первинна інтерпретація не завжди оформляється у свідомості читача в логічні конструкції, залишаючись часто у вигляді переживання, настрою, відчуття. Літературознавець, відштовхуючись від своїх читацьких вражень, формулює їх достатньо чітко і потім перевіряє аналізом, внаслідок чого народжується наукова інтерпретація, яка претендує вже на статус об’єктивної істини і від якої тому потрібна фактична, логічна і емоційна доказовість.
     Проблема шкільного аналізу художнього твору досліджується уже не одне століття. За останні два десятиліття, з уведенням нової шкільної дисципліни «Зарубіжна  література», вона актуальна і досі. У сучасному літературознавстві розроблено вже не один десяток видів аналізу художнього твору. З ними вчитель повинен бути обізнаний, бо саме вони і становлять методологічну основу шкільного аналізу художнього твору. Дуже важливо, аби ми пам’ятали про те, що особистісне сприйняття художньої літератури подібне до сприйняття людиною взагалі оточуючого її світу у всій складності останнього, а це вимагає, щоб цей процес виявлявся у цілісному, активному та творчому характері – за будь-яких інших обставин сприйняття перетвориться з корисної та захопливої справи на нудну та шкідливу, що викликатиме лише відразу до об’єктів сприйняття.
     Фундаментальні засади сприйняття покладено і у визначення загальних принципів аналізу художнього твору (принцип цілісності, принцип відповідності форм і шляхів аналізу твору його художній природі, принцип єдності змісту та форми твору, принцип багатозначності).
                                         
                       Науковий та шкільний аналізи художнього тексту
              Проблема аналізу художнього твору була і залишається провідною в системі літературної освіти школярів. Дискусії навколо нього та його завдань, відмінностей від літературознавчого, технологій проведення та рівня суб’єктивності раз у раз виникають на сторінках фахової преси, конференціях і зібраннях науковців, методистів та вчителів-практиків. Така прискіплива увага до аналізу художнього твору в школі не є випадковістю, адже він безпосередньо вторгається в читацьке сприйняття. На нашу думку, саме цілеспрямованим формуванням інтерпретаційної свідомості учня безпосереднім впливом на процес читання і відрізняється шкільний аналіз від літературознавчого. Обґрунтуємо цю тезу, з’ясувавши концептуальні основи аналізу художнього твору в школі.
        Змінюваність тексту, здатність збуджувати читача, викликати в нього певні емоції, почуття - це основне призначення твору.
     Як бачимо, беручи за основу теорію художнього сприйняття, кожний учень як реципієнт у процесі читання і аналізу літературного тексту вибудовує своє бачення прочитаного, створює власну інтерпретацію твору і, як слушно підкреслює російський методист Богданова О.І., «… завдання аналізу – навчити його цьому, тільки тоді читач набуває здатності до цілісного сприйняття мистецтва».
Функції шкільного аналізу художнього твору
Серед функцій аналізу літературного твору доречно виділити такі:

·         когнітивна (засвоєння літературних знань, читацьких умінь та навичок у процесі аналізу);
·         естетична (забезпечення розгляду твору як мистецького явища);
·         виховна (виховання читацьких потреб та інтересів читача);
·         мотиваційна (формування мотивів аналізу твору);
·         аксіологічна (виявлення духовно-ціннісного потенціалу літературного твору);
·         рецептивна (пізнання світу та себе через прочитане);
·         комунікативна (здійснення діалогу між автором, текстом та читачем);
·         проектувальна (усвідомлення та формування близьких та віддалених цілей аналізу, вибір засобів їх досягнення);
·         коригуюча (подолання наслідків впливу низькопробної літератури, формування умінь поціновувати твори класичної та сучасної художньої літератури, протистояти бездуховному потоку інформації).
                                   Мета аналізу художнього твору в школі
      Виходячи з того, що природа художнього сприйняття літературного твору має суб’єктний характер, «… коли літературознавчий аналіз використовується в школі і метою його стає удосконалення читацької діяльності учнів. Він набуває своєї особливості: звертається до вивчення читацького сприйняття, спрямовує враження і розвиває увагу читачів-школярів. Готує їх до різноманітної творчої роботи з текстом. Отже, аналіз твору в школі має враховувати «читацьке право» учнів на своє ставлення до прочитаного, а його найголовнішою метою є «формування інтерпретаційної свідомості юного читача» (В.Г. Марацман).
Мета шкільного аналізу літературного твору полягає в його герменевтичній спрямованості.
                  Методи аналізу художнього тексту в сучасному літературознавстві
Біографічний. На наш погляд, він продуктивний під час вивчення творів сентименталізму, романтизму, а також жанрів ліричних та біографічно-епічних.
Соціологічний. Ефективний під час вивчення творів просвітницького реалізму, реалізму ХХ ст., творів з яскраво вираженою соціально-політичною проблематикою (соціально-політичні романи, драми).
Формальний. Продуктивний під час розгляду творів модернізму, постмодернізму, а також віршів.
Порівняльний. Особливо важливий у процесі вивчення творів різних національних літератур одного жанру, напрямку, однієї доби.
Ритуально-міфологічний. Може використовуватись у старших класах під час вивчення творів, близьких до фольклору, з реміфологічними мотивами.
Історико-функціональний. Найдоцільніше застосовувати для вивчення творів, де зображено довговічне тернисте життя. Наприклад, « Фауст» Гете, «Майстер і Маргарита» М. Булгакова.
                                               Традиційні шляхи                  

«Слідом за автором» – розбір та осмислення компонентів твору у зв’язку з розвитком сюжету.
Пообразний – розбір та осмислення окремих образів-персонажів літературного твору.
Проблемно-тематичний – пошук відповідей на запитання, завдання з перспективою виходу на інші, ширші проблеми.
                                             Нетрадиційні шляхи

Літературознавчий – поглиблене вивчення літературно-критичних джерел, а саме: творчих (чернеток, варіантів текстів), ділових (ділових паперів, листів), інтимних (щоденників, Мемуарів), критичних (нарисів, зауважень, інформації про видання твору тощо).
Стилістичний – дослідження стильових особливостей тексту, стилю письменника.
Композиційний – дослідження взаємозв’язку компонентів літературного твору.
Лінгвістичний – спостереження за мовними одиницями художнього твору, дослідження мовних особливостей тексту.
Компаративний (порівняльний) – встановлення зв’язків, спільних рис у прочитаних текстах; спостереження за зображенням на малюнках до прочитаного твору, порівняння інших інтерпретацій літературного твору; порівняння інших інтерпретацій літературного тексту.
Структурно-семантичний – дослідження особливостей поєднання фраз у тексті за логічним, асоціативним принципами; встановлення причин зміни значення певних семантичних одиниць.
Філологічний – комбіноване дослідження лінгвістичних та літературознавчих особливостей тексту.
Герменевтичний – тлумачення багатозначних у змістовому плані текстів або назв текстів.
Гендерний – аналіз символіки тексту з урахуванням особливостей чоловічого або жіночого сприйняття світу.
Обираючи шлях аналізу конкретного твору, потрібно враховувати такі чинники:
·         особливості тексту (його тематику, проблематику, систему художніх образів тощо);
·         наскільки глибоко й різнобічно учні відчули та зрозуміли твір;
·         рівень залучення літературознавчого матеріалу;
·         якість перекладу.
Одним із традиційних шляхів аналізу художнього твору в школі є аналіз «слідом за автором».
Основні елементи аналізу художнього твору «слідом за автором»:
·         Аналіз фабули твору, тобто ознайомлення з основними подіями, про які йдеться у творі.
·         Розгляд особливостей сюжету художнього твору, тобто визначення, як певна подія чи система подій художньо осмислюється у творі, як вона втілюється у тексті, в якому порядку викладаються події – одне слово як фабула трансформується в художньому творі.
·         Аналіз композиції художнього твору, або композиційний аналіз; коли текст вже прочитаний і осмислений учнями на рівні фабули та сюжету, можна говорити з ними про загальну побудову художнього твору, про поєднання всіх його компонентів в художню цінність.
·         Цілісна структура літературного твору, що має стати, на нашу думку, завершальним етапом аналізу «слідом за автором». Тут учитель має провести школярів від аналізу до синтезу, від вивчення окремих компонентів твору до зв’язків між ними, перейти до осмислення твору як цілісного організму, художньої єдності.
Аналіз образів-персонажів, мабуть, найвизначніший шлях розбору твору.
Він найбільш загальний щодо віку і сприяє утвердженню погляду на літературу як на людинознавство. Розгляд образів літературних героїв часто виявляється обов’язковою умовою аналізу в ІУ - УІ класах. Але завершеного втілення пообразний аналіз набуває, зазвичай, у УІІ -УІІІ класах, коли для учнів стає доступним розгляд системи образів твору.
Проблемний аналіз – шлях шкільного розбору. Для того щоб розкрити цей шлях аналізу, необхідно уточнити такі поняття, як проблемне запитання і проблемна ситуація.
На уроках літератури проблемна ситуація набуває низки специфічних ознак, зумовлених природою мистецтва :

Багатозначність художнього твору спричиняє варіативність читацьких трактувань тексту.
Проблемна ситуація на уроках літератури часто вирішується не за принципом вилучення конфліктних думок, а за принципом додавання, коли одна позиція доповнюється іншою.
У вивченні літератури емоційна діяльність учнів відіграє таку саму вагому роль, як інтелектуальна, бо художній твір вимагає співпереживання. Суто раціональне («головне») рішення проблемних ситуацій віддаляє учнів від мистецтва.
У шкільній практиці біографічний метод, так само як і в літературознавстві, може застосовуватися як частковий підхід в системі аналізу художнього твору. До того ж вивчення біографічних матеріалів має сприяти глибокому, вдумливому читанню та розумінню тексту: «У кожному літературному творі відбивається особистість його творця-письменника, виражається авторська позиція. Без засвоєння її школярами неможливо привести до об’єктивного розуміння тексту. Почути голос письменника, побачити непересічність його особистості, характеру та долі, пояснити естетично та історично погляди художника і допомагає вивчення біографії.
Методика культурологічного аналізу:
·         знання етапів історії світової культури, їх своєрідності та значення для духовного розвитку людства;
·         врахування зв’язків філософії з видами мистецтва, зокрема й літературою;
·         з’ясування значення міфології для розвитку літератури й мистецтва, ролі міфологізму у творчості митців:
·         розкриття впливу релігійних традицій на літературу;
·         визначення типу художньої свідомості та її відображення у творах певних епох;
·         вивчення діалогу культур, його впливу на літературний процес та мистецтво;
·         розуміння специфіки різних видів мистецтв та взаємозв’язків між ними;
·         дослідження зв’язків літературних напрямів, течій, стилів з естетичними пошуками в інших видах мистецтв;
·         розуміння національної специфіки культур різних країн та їх відображення у художніх творах;
·         розкриття значення окремих митців в історії культури, їх роль в культурному поступі країни та людства.
Філологічний аналіз художнього тексту базується на роботі з ключовими одиницями (словами, словосполученнями, реченнями) у їх взаємозв’язку з усіма видами текстової інформації (актуально-змістової, актуально-підтекстової, актуально-концептуальної) та у співвідношенні з іншими компонентами художнього твору (сюжетом, композицією, системою образів, темою, ідеєю, поетикою).
Лінгвістичний аналіз художнього тексту конче необхідний тому, що мова будь-якого літературного твору – від маленького ліричного твору до роману-епопеї – є багатоплановими і із різних шарів, в силу чого мають у своєму складі почасти такі мовні конструкції, без знання котрих або просто не зрозуміло, а про що йде мова, або складається викривлена картина образного характеру слів і висловлювань, художньої цінності і новизни використовуваних мовних засобів, їх відношення до сучасної літературної норми.
Текстуальний аналіз художнього твору передбачає його глибинне прочитання, а сам текст, якому надано абсолютного й іманентного характеру, служить єдиним і універсальним джерелом для літературознавчих студій та суджень. Одначе слід зауважити, що текстуальне вивчення літературного твору вимагає бодай відносної озброєності учня (не говорячи про вчителя) теоретико-літературними знаннями, аби не скотитися до банального переказу тексту. Адже одним із головних завдань текстуального аналізу художнього полотна є не лише з’ясування того, про що йдеться у творі, а й того, як і завдяки чому досягається його художня цінність, яким чином реалізує себе і свій особистісний світ митець у власному творінні.

Компаративізм, компаративний аналіз – порівняльно-історичне літературознавство, вивчення міжнародних літературних зв’язків і відносин, подібності та відмінності між країнами. Подібність може біти спричинена близькістю в суспільному і культурному розвитку різних народів чи культурно-художніми контактами між ними.
Синхронне вивчення літератур, компаративний аналіз творів зарубіжних та українських письменників дає змогу старшокласникам усвідомити цінність світового літературного процесу і своєрідність нашої культури в ньому, краще засвоїти здобутки зарубіжних та українських авторів.
До того ж компаративний аналіз – цікавий і неординарний метод у викладанні світової літератури. Без нього на уроках не обійтись, адже він сприяє приверненню уваги школярів до національних реалій різних народів, допомагає формуванню їхніх уявлень про національне в літературі. Завдяки такому аналізу вдається відкрити підліткам і юнакам вікно в інший світ, у світ інших народів, іноді – в іншу епоху. Компаративістиці піддаються реалізм і модернізм. Важче дібрати матеріал для порівняльного аналізу ренесансної, барокової, романтичної літератур.
Компаративний аналіз – цікавий і неординарний метод у викладанні зарубіжної літератури. Без нього на сучасному уроці не обійтись, бо він сприяє приверненню уваги учнів до національних реалій різних народів, допомагає формуванню їхніх уявлень про національне в літературі.. Компаративістика підносить рейтинг вітчизняної літератури.
                                                     Використана література

1.     Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. / сост. С.Г. Бочаров; прим. С.С. Аверинцева, С.Г. Бочарова. – М.: Искусство, 1979. – 424 с.

2.     Гиршман М.М. Литературное произведение: Теория и практика анализа: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1991. – 160 с.

3.     Есаулов И.А. Читатель и целостность литературного произведения // Читатель и современный литературный процесс. Грозный: Изд–во ЧИГУ, 1989. – с. 16 – 17.

4.     Качурин М.Г. Организация исследовательской деятельности учащихся на уроках литературы. – М.: Просвещение, 1988. – 176 с..

5.     Кирилюк З.В. Осмислювати змістовність форми // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2001. – № 9. – С . 5 – 6.

6.     Курганов С.Ю. Учебный диалог // Школьные технологии. – 2002. – №1. – С. 218- 223.

7.     Методика преподавания литературы: Учебное пособие для студентов пед. Вузов / О. Ю. Богдановой. 2-е изд. – М.: Академия, 2002. – 400 с.

8.     Мірошниченко Л.Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 2000. – 240 с.

9.     Наукові основи методики літератури: Навчально-методичний посібник / За ред. Н.Й. Волошиної. –М.: Ленвіт, 2002. – 344 с.

10. Ніколенко О.М. Проблеми аналізу художнього твору на уроках зарубіжної літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 2003. – № 3. – С. 31 -34.

11. Яусс Г.Р. Естетичний досвід і літературна герменевтика // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст.. / За ред.. М. Зубрицької. – Львів: Літопис, 1966. – С. 279 – 307.